Спілкуємося у новому випуску “Розмов про відновлення” з відомим херсонським фотохудожником, фотожурналістом Олександром Андрющенко про Херсон, який потерпає вже два роки від ворожих обстрілів, і про настрої херсонців та херсонок, які тут живуть.
До повномасштабного вторгнення Олександр Андрющенко мав власну фотостудію, був офіційним фотографом фестивалів “Мельпомена Таврії” та “Таврійські ігри”. Його художні роботи можна було побачити на численних виставках як у рідному Херсоні, так і за його межами. Війна внесла свої корективи, але Олександр Андрющенко не залишив улюблену справу і сьогодні працює фотокореспондентом місцевої медіа платформи “Вгору”.
Олександр Андрющенко всю окупацію пробув у місті, і як ніхто інший знає як змінилося місто, чим живуть його мешканці і які настрої мають. Ми поцікавились баченням пана Олександра - чи є якісь позитивні зміни за роки звільнення Херсона від окупантів.
“Я добре пам'ятаю 11 листопада 2022 року, коли Херсон усвідомив, що він вільний. Я пам'ятаю ті емоції, емоції людей, свої емоції. Плакали всі: жінки, чоловіки, діти, навіть військові. Я пам'ятаю цей тиждень ейфорії і радості. Тоді були якісь надії, що хлопці зараз швиденько-швиденько погонять ворога, і все швидко закінчиться, але… Але щастя тривало недовго. Почалися сильні обстріли, але, чесно кажучи, херсонцям краще без світла і під обстрілами, аніж в окупації. Зараз настрої у людей різні. Багато хто втомився від очікування чогось кращого, від постійної напруги. Херсонці майже не реагують на повітряні тривоги і обстріли. Зовсім. Люди не звикли до обстрілів, вони пристосувалися”.
Але, не дивлячись на жахливу безпекову ситуацію, місто живе далі - працюють комунальні служби та бізнес, люди волонтерять, допомагають один одному, плетуть сітки і т.д. Але, як каже пан Олександр, у нього складається таке враження, що в Херсоні влада і мешканці - це два різні світи, які не перетинаються.
“Я ніколи не сподівався на владу. Я жив своїм життям. Мене так виховали, що треба сподіватися на себе. Херсон так і виживає зараз. Херсон як великий вулик, в якому всі один одному допомагають. Люди в Херсоні не змінилися – вони проявилися. І я не знаю наскільки влада до цього причетна, але вона любить “ставити собі галочки”. Перед ким я знімаю шляпу - це комунальники нашого міста, які під обстрілами прибирають вулиці, ремонтують електрику. Ця фраза “незламний Херсон” вже всім муляє, але ж місто дійсно незламне”.
Дім Олександра Андрющенко знаходиться на тимчасово окупованому лівому березі Херсонщини. В його будинку жили окупанти, і пан Олександр вже майже змирився з тим, що він все втратив, як і більшість жителів Херсонщини. Але, ще живе надія на повернення до рідного села.
Так як Олександр Андрющенко (як спецкор) щодня спілкується не тільки з простими людьми на вулиці, а представниками бізнесу, який працює в Херсоні, ми поцікавились, що досі їх тут тримає: “Ми всі тут божевільні (сміється). Є люди, які не можуть без рідного міста. Є люди, які люблять Херсон, не дивлячись на те, як він сьогодні виглядає. Ми будемо робити все, щоб місто розквітло знову! Навіть сьогодні в місті відкриваються нові кав'ярні, працюють квіткарні, бо людям треба якась розрада і втіха”.
Своїм призначенням і завданням як фотокореспондента Олександр Андрющенко вважає зробити все можливе для того, щоб люди знали, що відбувається в Херсоні, щоб про Херсон почули і знали правду про те, як полюють на людей за допомогою дронів, чим обстрілюють херсонців і в межах країни, і за її межами. “Нам цікаво показати життя людей в нинішніх умовах. Це свого роду фототерапія”.
Дивіться про незламний Херсон та людей в нашому новому випуску «Розмови про відновлення» і долучайтеся до обговорення.